Як підтримати дітей військовослужбовців – поради психолога

Опубліковано 15 Листопад 2022 о 10:00

Блог Діти в місті Дніпро >  Як підтримати дітей військовослужбовців – поради психолога

Photo: Freepik

Діти тих, хто пішов захищати Україну, одночасно можуть відчувати вкрай різні емоції. З одного боку вони пишаються тим, що саме їхні батьки – герої. З іншого – переживають стрес, страх, сум. Часто і неочікувано може проявлятися роздратування, злість, нерозуміння і навіть агресія або аутоагресія.

«Діти в місті» відібрали найкращі поради психологині Світлани Ройз, адже у підтримці дітей військовослужбовців багато залежить від того, як саме пояснювати дітям вибір дорослих.

«Це все моя провина»

Коли дорослі кажуть дитині: «Я пішов/пішла заради тебе» – це безперечно є правдою. Але такі слова можуть сформувати у дитини почуття провини.

Світлана Ройз радить пояснювати свій вибір наступним чином:

«Я знаю, як тобі важко, моя найбільша мрія бути з тобою і не розлучатись. Я на фронті заради тебе і заради себе, і заради всіх, кого ми захищаємо. Ти можеш думати, чому саме я, чому я не залишаюсь з тобою і я, розумію, що ти можеш злитись. Я хочу, щоб ти завжди пам'ятав/пам'ятала - щоб це було у тебе в серці, в кожній клітинці - я тебе люблю. Люби(в/ла) і буду любити. І я хочу зробити так, щоб вороги більше не приходили на нашу землю. Якщо б я не пішов/шла на фронт, я б зрадив/ла себе. І не міг/не могла б з цим бути»

Читайте також: Як допомогти дитині пережити смерть близької людини: поради психологів

«Світ мені винен»

Photo: Freepik

Іноді у дитини може виникнути почуття «вторинної вигоди» – оскільки близькі люди зараз на війни, то світ винен дитині.

В таких випадках важливо, щоб дитина чула від дорослих, які поруч, як вони пишаються сміливістю і силою дитини. І як вдячні всім тим, хто зараз захищає країну. Потрібно робити акцент на силі, а не на жертовності.

«Я тебе/вас/їх ненавиджу, краще б ви померли!»

Один із найскладніших випадків, адже це складно витримати. Та головне – розуміти, що за цими неприємними словами і за цими емоціями стоїть величезний страх.

В ці моменти дорослі мають усвідомити себе саме дорослими, уявити себе більшими за дитину. І тримати в голові, що дорослі зможуть «вмістити» в собі сильні емоції дитини.

За короткий час дитина змінить емоції, і буде боятися, що втратила близькість з дорослими. Пам'ятайте, що близькість – це ліки.

Невизначеність

Усім без виключення дітям складно витримати тривалу невизначеність, адже діти не мають відчуття часу. Щоб дитина мала емоційні опорні точки, намагайтесь виходити з нею на зв’язок.

Попросіть дитину зробити щось приємне для того дорослого, хто пішов захищати країну, або для вас – записати відео, зробити аплікацію або намалювати малюнок. Це зосередить її увагу на певній дії і послужить на деякий час емоційною опорою.

«Я за старшого»

Photo: Freepik

Світлана Ройз просить уникати фраз, на кшталт, «тепер ти за старшого», «тепер ти за батька/мати», «від тебе залежить майбутнє родини» або «тепер ти опора для мами/тата/бабусі». Дитина має бути дитиною, а не виступати в ролі дорослого.

При цьому можна попросити дитину бути відповідальнішою, уважнішою, зосередженішою.

«Ти теж підеш!»

Іноді дитина гнівається на тих, хто опікується нею. Такий гнів виражає страх за дорослого, який поруч. В ці моменти важливо говорити дитині, що ми робимо все, що в наших силах, аби піклуватися про себе також. І близький воїн так само обережний, і робить усе можливе, аби повернутися.

Деякі діти можуть змінювати власну поведінку. Одні здаються малюками, щоб несвідомо утримати дорослого поруч із собою. Інші ж, навпаки, різко дорослішають, відсторонюються. Вони наче розривають зв’язки і привчаються до того, що близькість їм не потрібна.

Важливо говорити

Дорослим, які опікуються дитиною, важливо чесно говорити, як їм самим було важко прийняти рішення близького йти захищати Україну. Пояснюйте, як ви постійно думаєте і хвилюєтеся про нього. Але говоріть це з акцентом на тому, що вам зараз допомагає.

Такі щирі розмови створюють близькість між дитиною і дорослим.

Вам може сподобатися наша стаття: Як підтримати дитину із посттравматичним стресом